Модель особистості і професійної діяльності соціального педагога

Соціальний педагог — спеціаліст з виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку і соціалізації особистості. Незалежно від профілю, спеціалізації він може працювати безпосередньо в житловому будинку, на підприємствах і в закладах різноманітних відомств (заклади освіти, клініки, центри відпочинку тощо) або в спеціалізованих закладах (відділення соціальної допомоги, дитячий будинок, центр реабілітації, со­ціальний притулок, медико-психологічна консультація, «телефон довіри», центр зайнятості і працевлаштування тощо).

Соціальний педагог, надаючи со­ціально-педагогічну допомогу дітям, підліткам, дорослому населенню, реалізує наступні функції:

Аналітико-діагностична функція:

• вивчає, реально оцінює особливості соціального мікросередовища, ступінь і спрямованість впливу середовища на особистість, соціальний статус дитини, підлітка, клієнта в різних сферах діяльності і спілкування, визначає та аналізує соціальні фактори, їх спрямованість і вплив на особистість;

• знаходить переваги особистості дитини, її «проблемне поле», індивідуально-психологічні, особистісні особливості;

• ставить «соціальний діагноз», вивчає і реально оцінює особливості діяльності і навчання дитини;

• встановлює причини відхилення у поведінці дітей, підлітків; причини соціальної неспроможності сім’ї;

• сприяє виявленню обдарованих дітей;

• виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку.

Прогностична функція:

• на основі аналізу соціальної і педагогічної ситуації програмує і прогнозує процес виховання і розвитку особистості, діяльність усіх суб’єктів соціа­льного виховання, надає допомогу у саморозвитку і самовихованні особистості, визначає перспективи розвитку особистості в процесі соціалізації;

• планує власну соціально-педагогічну діяльність на основі глибокого аналізу результату попередньої діяльності;

• будує дерево цілей професійної діяльності та адекватні йому виконавчі і керуючі програми.

Організаційно-комунікативна функція:

• сприяє включенню суб’єктів виховної діяльності, спільноти, населення мікрорайону в процес соціального виховання дітей, спільної праці і відпочинку, ділові та особисті контакти, зосереджує інформацію про впливи (позитивного і негативного) на вихованця соціально-педагогічних закладів, організацій, налагоджує контакти між ними по відношенню до цього вихованця та його сім’ї;

• формує демократичну систему взаємин у дитячому і підлітковому середовищі, а також у відносинах дітей, підлітків і дорослих;

• будує взаємини з вихованцями на основі діалогу, співробітництва.

Корекційна функція:

• здійснює корекцію всіх виховних впливів на вихованців як з боку сім’ї, так і соціального середовища, в тому числі і неформального;

• підсилює або фокусує позитивні впливи і нейтралізує або переключає негативні впливи;

• здійснює корекцію самооцінки школярів, за необхідності – корекцію статусу дитини в колективі, групі ровесників, допомагає позбавитись шкідливих звичок, що шкодять здоров’ю.

Координаційно-організаційна функція:

• організовує соціально значиму діяльність дітей і підлітків у відкритому мікросередовищі, впливає на органі­зацію відпочинку;

• включає в різноманітні види виховної діяльності з урахуванням психолого-педагогічних вимог;

• організує колективну творчу діяльність дітей разом з дорослим населенням;

• координує діяльність усіх суб’єктів соціального виховання;

• взаємодіє з органами соціального захисту і допомоги;

• виконує роль учасника спільної діяльності, не відділяючи себе від вихованців і залишаючись при цьому керівником.

Функція соціально-педагогічної підтримки і допомоги вихованцям:

• надає кваліфіковану соціально-психолого-педагогічну допомогу дитині у саморозвитку, самопізнанні, самооцінці, самоствердженні, самоорганізації, самореабілітації, самореалізації;

• встановлює довірливі взаємини з дитиною (клієнтом). Охоронно-захисна функція:

• використовує весь комплекс правових норм, спрямованих на захист прав та інтересів дітей, підлітків, молодіжних об’єднань;

• сприяє застосуванню засобів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності по відношенню до осіб, що припускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на дітей;

• взаємодіє з органами соціального захисту і допомоги.

Психотерапевтична функція:

• турбується про душевну рівновагу дитини, про її почуття, переживання;

• встановлює довірливі взаємини з дитиною, підлітком, дорослим;

• здійснює вербальний і невербальний вплив на емоції і самосвідомість дитини (дорослого);

• надає допомогу у вирішенні міжособистісних конфліктів, позбавленні депресивного стану;

• сприяє змінам ставлення людини до життя, до соціального оточення, до самого себе;

• організує дитині (дорослому) ситуацію успіху.

Соціально-профілактична функція:

• організує систему профілактичних заходів з попередження девіантної і деліквентної поведінки дітей і підлітків;

• впливає на формування морально-правової стійкості;

• організовує систему заходів соціаль­ного оздоровлення сім’ї, своєчасно надає соціально-правову та іншу допомогу сім’ям і дітям груп соціального ризику.

Реабілітаційна функція:

• організує систему заходів з со­ціально-педагогічної реабілітації і підтримки осіб (перш за все, неповнолітніх), що повернулися з місць по­збавлення волі, спецзакладів, а також осіб, які за різних причин (хвороба, інвалідність, наркотизм, сексуальна агресія, позбавлення волі, переживання стресу тощо) відчувають соціально-економічні, професійні та інші труднощі в системі професійних, сімейних, інших взаєминах, що викликають різні форми соціальної дезадаптації.

Соціальний педагог покликаний попередити проблему, своєчасно виявити та усунути причини, які сприяють її виникненню, забезпечити превентивну профілактику різноманітних негативних явищ (морального, фізичного. соціального характеру), відхилень у поведінці людей, їх спілкуванні і, таким чином, оздоровити оточуюче їх мікросередовище. Тому він повинен відігравати різноманітні соціальні ролі і змінювати їх у практичній діяльності в залежності від ситуації і характеру проблеми, що вирішується. Це можуть бути ролі:

• Посередника між дітьми і дорослими, між сім’єю і державними службами, організаціями і закладами, які покликані піклуватися про духовне, фізичне і психічне здоров’я населення. Соціальний педагог сприяє взаєморозумінню між окремими людьми та їх оточенням, впливає на взаємодію між організаціями та інститутами со­ціального виховання. Впливає на со­ціальну політику в конкретному районі і мікрорайоні.

• Адвоката, захисника інтересів, законних прав людини, її сім’ї, різноманітних категорій населення. Він забезпечує соціальну справедливість, намагаючись допомогти людям реалізувати свої здібності, дати можливість використати свої ресурси всім членам суспільства.

• Учасника спільної діяльності дітей і дорослих та одночасно організатора цієї діяльності. Робота соціального педагога спрямована на спонукання людини до дії, ініціативи, творчості.

• Помічника своїм клієнтам у ви­рішенні їх проблем. Він перш за все допомагає людям розширити їх компетенцію і розвинути здібність самим вирішувати свої проблеми.

• Психотерапевта і наставника сім’ї, дітей, оточуючих їх людей. Со­ціальний педагог «супроводжує» сім’ю, турбується про її здоров’я, моральні, загальнолюдські цінності, про своєчасне вирішення проблем, що виникають.

• Конфліктолога, допомагає попереджувати і вирішувати конфліктні ситуації своїх клієнтів;

• Аніматора, спонукає людину до дії, сприяючи встановленню взаємовигідної взаємодії між особистістю і суспільством;

• Експерта в постановці соціального діагнозу і визначенні методів компетентного втручання, соціальної роботи з конкретним клієнтом;

• Суспільного діяча , підтримуючи, розвиваючи та очолюючи соціальні ініціативи громадян, спрямовані на оздоровлення оточуючого середовища.

Професійна діяльність соціального педагога може бути представлена у вигляді приблизної моделі. Це комплекс взаємопов’язаних напрямів діяльності (виховна, навчальна, розвиваюча, соціокультурна, комунікативна, організаторська тощо), спрямованих на різні об’єкти, для здійснення яких необхідні певні професійні знання, вміння і навики, а також професійно важливі якості.

 

Основні напрями професійної діяльності соціального педагога

1. Вивчення соціально-педагогічних цінностей особисто­сті, соціально-педагогічних впливів середовища на людину, яка росте і розвивається.

(Спостереження, бесіда, опитування експертів, інтерв’ю, анкетування, невербальний діагноз, вивчення документів, контент-аналіз).

2. Організація виховних освітніх взаємодій з проблемною особистістю, яка потребує допомоги.

(Ставлення співучасті, підтримка дітей із сімей ризику, співдія у вирішенні проблем, співробітництво з сім’єю, школою, спільнотою, посередництво в особистісній самореалізації, спонукання особистості до самоорганізації і самостійності).

3. Соціально-психологічна допомога і підтримка особистості в кризових ситуаціях.

(З’ясування змісту проблеми, відредагування проблеми, вибір програми і плану дій, обговорення шляхів вирішення проблеми, допомога в організації виходу з проблеми, координування зусиль найближ­чого оточення особистості, створення групи-підтримки).

4. Корекція взаємин, способів со­ціальної дії, посередництво в творчому розвитку особистості і групи.

(Моделювання ситуацій для нового досвіду, моделювання сфер успі­шної діяльності, організація діалогу і співробітництва, організація мікросередовища із зміненими взаєминами, допомога у розблокуванні позитивних емоцій, створення і оцінка ситуацій успіху, зміна уявлень особистості про власне «Я», підтримка ініціатив, створення умов для творчості).

Для здійснення ефективної професійної діяльності соціальний педагог налагоджує взаємодію з різноманітними державними установами і за­кладами, що забезпечують соціальний захист населення.

 

Класифікація основних методів, які використовуються соціальним педагогом

Соціальні методи та методи со­ціальної діагностики:

• інтерв’ю, моніторинг, соціоло­гічне опитування, експертна оцінка, експертний прогноз, біографічний метод.

Методи соціальної профілактики:

• превентивний метод, соціальна терапія, соціодрама, група підтримки.

Методи соціального контролю:

• соціальний нагляд, соціальна опіка, соціально-медичний догляд, соціальне обслуговування.

Методи соціальної реабілітації:

• працетерапія, зміни у статусі, групова терапія, кризова інтервенція.

Соціально-економічні методи:

• метод пільг, метод компенсацій, соціальний патронаж, медичний патронаж, соціально-економічні санкції.

Організаційно-розпоряджувальні методи:

• регламентування, нормування, інструктування, критика, контроль і перевірка виконання.

Психодіагностичні:

• тести інтелекту і здібностей, особистісні опитувальники, тести досягнень, проективні тести, малюночні тести, соціометрія.

Психокорекційні:

• психогімнастика, ігрова корекція, ігротерапія, арттерапія, діагностичний навчаючий експеримент, со­ціально-психологічний тренінг, тренінг поведінки.

Методи психологічного консультування:

• емпатичне слухання, інтерпретація, ідентифікація, фасилітація, висування гіпотез.

Методи психотерапії:

• сугестія, самонавіювання, раціоналізація, психоаналіз, транзактний аналіз, групова терапія, поведінкова терапія, сімейна психотерапія.

Педагогічні та організаційні методи: педагогічний експеримент.

Педагогічна діагностика:

• педагогічне спостереження, природний експеримент.

Навчання:

• словесні (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація, робота з підручником), практичні (вправи, лабораторні і практичні роботи, дидактичні ігри, творчі завдання, проблемні ситуації).

Виховання:

• позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, навіюваність, вправність, перспектива, гра, довіра, організація успіху, самовиховання.

Методи організації соціально-педагогічної взаємодії:

• ціннісної орієнтації, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації, визначення мети.

Методи як елемент соціального виховання:

• мотивування і залучання до дії, репродукування, закріплення і збагачення, співдії і співтворчості.

Метод впливу:

• на свідомість, на почуття, на поведінку.

 

Вихід на професійний рівень здійснення соціально-педагогічної діяльності вимагає, щоб цю професію обирали люди особливих особистісних якостей. Діяльність соціального педагога — це зона довіри між людьми, шляхи до їх взаєморозуміння, взаємодопомоги і взаємовідповідальності. Якості соціального педагога, які забезпечують його професійну придатність, — емпатія, доброзичливість, делікатність, автентичність, відкритість, конкретність, безпосередність, комунікабельність, ініціативність.

Емпатія — вміння побачити світ очима інших людей, розуміти його так само, як вони, сприймати їх вчинки з тих самих позицій і водночас уміти сказати іншим про своє розуміння і дати можливість підтвердити чи заперечити ці уявлення іншим.

Доброзичливість — здатність демонструвати своє позитивне ставлення, симпатію, готовність підтримати іншу людину.

Делікатність — ввічливість, м’якість у спілкуванні з іншими людьми.

Автентичність — здатність бути самим собою у відносинах з людьми.

Відкритість — готовність відкрити іншим свій внутрішній світ, бути щирим, уміти говорити про свої почуття і думки, транслювати їх співрозмовнику.

Конкретність — відмова від загальних міркувань, уміння давати конкретні відповіді на запитання.

Безпосередність — уміння говорити і діяти «тут і зараз», мати чітке уявлення про людину та її ситуацію і демонструвати це.

Комунікабельність — інтерес до інших людей, схильність до спілкування з ними, легкість у спілкуванні.

Якості соціального педагога, ви­значені професійним стандартом:

• уміння слухати інших з розумінням і цілеспрямованістю;

• уміння знайти інформацію та зібрати факти, необхідні для підготовки соціальної історії, оцінки ситуації;

• уміння створювати і розвивати взаємини, що сприяють успішній професійній діяльності;

• вміння спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання з соціальної педагогіки або практичної психології, з теорії особистості та діагностичні методи;

• вміння активізувати зусилля підлеглих (індивідів, груп, спільноти) з вирішення власних проблем, викликати довіру з їхнього боку;

• вміння обговорювати гострі теми в позитивному емоційному тоні і без вираження погроз;

• вміння розробляти новаторські рішення проблем підлеглих;

• вміння виявляти потреби для визначення терапевтичних залежностей;

• вміння вести дослідження або інтерпретувати висновки досліджень і положень професійної літератури;

• вміння забезпечувати і налагоджувати взаємини між конфліктуючими індивідами, групами;

• вміння забезпечувати міжвідомчі зв’язки;

• вміння інтерпретувати і виявляти соціальні потреби та ознайомлювати з ними відповідні органи (адміністрація, фінансові органи, суспільні організації»).

Крім того:

• високий професіоналізм, компетентність з широкого кола проблем, високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і культури духовної), володіння суміжними спеціальностями та знаннями з педагогіки, психології, юриспруденції тощо;

• доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність, готовність прийти на допомогу, бажання прийняти чужий біль на себе, милосердя, людяність, уміння співпереживати, емпатія;

• комунікабельність, товариськість, уміння правильно зрозуміти людину і поставити себе на її місце, гнучкість та делікатність, тактовність у спілкуванні, вміння слухати, здатність підтримати іншого і стимулювати його на розвиток власних сил, уміння ви­кликати довірливе ставлення до себе, організаційні здібності.