Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

• Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

  

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

  Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Батьки — перші вихователі дитячих душ

 Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у поганому настрої.Виховання дітей — це одне з самих прекрасних занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування. Щоб переконатись в цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань: де вам краще — в компанії друзів, прихильну до вас, чи в компанії певних суб’єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нормальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чомусь не всі батьки пам’ятають ці прості істини в щоденному спілкуванні з дітьми.

 Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть їй це], а також дізнайтесь, що вона сама думає з цього приводу.

Діти народжуються «готовими людьми». І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми і т. д. — виховуйте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого вони хочуть від дітей; вони лише знають, що в дітях їх дещо «не влаштовує». Головне — переконати дитину в тому, що ваша виховна мета — це і його мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так, як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.

 Правило трете. Надавайте дитині самостійність.

Виховуйте, але не контролюйте кожен крок. Люди не люблять, коли хтось нав’язує готові рішення, контролює вчинки. Діти — це ті ж люди, і ніщо людське їм не чуже. Але діти—люди недосвідчені. І хоча вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зробити це вони зможуть лише з допомогою дорослого, але з допомогою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.

 Правило четверте. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні й хибні кроки на шляху до мети. При цьому важливе емоційне стимулювання: не тільки позитивний фон, але і негайне реагування на кожне досягнення дитини.

 Правило п’яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто перший успіх. Ніколи не чекайте особливого випадку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не «ти у мене молодець», а обов’язково «ти поступив добре, тому що…», і обов’язково дайте відчути свій настрій — в даному випадку це радість успіху дитини.

Якщо ж дитина робить певний невірний рух, здійснює помилку, то необхідно…

 Правило шосте. Зробити своєчасно йому зауваження.

Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу — дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

 Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість!

На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоширеніша і важка батьківська помилка. «Ти — поганий» (оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації «ти вчинив погано» (оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, в чому, власне, помилка, чому в даному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується помилка, конкретна помилка, а не особистість, то у дитини відпадає необхідність ставати в позу захисника, а разом з тим і непотрібний страх, побоювання бути покараним. З того суворого, навіть жорстокого, але спокійного аналізу вчинку випливає і віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зникає віра в свої сили.

 Правило восьме. Після зауваження обов’язково доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї, що ви хорошої думки про неї, не дивлячись на помилки. Сутність людини і її вчинки — не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно: нема нічого гіршого, коли батько або мати ображаються на своїх дітей. Не піддавайтесь хибній думці, згідно з якою діти поділяються на талановитих і неталановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.

 Правило дев’яте. Виховання повинно бути поетапним.

Якщо ви приведете високу, стрибучу молоду людину в сектор для стрибків у висоту і вкажете їй на планку з відміткою світового рекорду і скажете — стрибай! — то нічого не доб’єтесь. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання вихователя — своєчасно і точно піднімати планку, керуючись системою перспективної мети дитини.

 Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим.

В цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором — який спосіб виховання кращий: жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм — і те, і інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей в сім’ї. Все добре в свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним.

Звичайно, можна ще багато називати правил виховання. Але головне—добитися того, щоб і батько, і мати, як вихователі своїх дітей, виступали в єдності.

В.О. Сухомлинський у книзі «Сто порад учителеві» писав: «Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, передусім — до самих себе. Добитися того, щоб батько і мати, як вихователі, виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей».